ALICJA BIEŃ & ALICJA TARKOWSKA АДВОКАТСЬКІ КАНЦЕЛЯРІЇ ТА ПАРТНЕРСЬКІ КАНЦЕЛЯРІЇ
Павілонська 47
91-487 Лодзь, Польща
тел. +48 42 630 40 10
факс +48 42 630 97 00
kancelaria@alicjabien.pl
автор
НАВІГАЦІЯ
ВСТУП
Закон про захист викривачів набув чинності 26 вересня 2024 року та впровадив у Польщі закони ЄС щодо захисту осіб, які повідомляють про порушення закону в компаніях.
Зокрема, Закон регулює наступні питання:
1) Умови захисту викривачів, які розкривають порушення;
2) Заходи захисту викривачів;
3) Правила встановлення внутрішньої процедури звітування та подальших дій щодо цих порушень.
4) Правила інформування органів державної влади про порушення;
5) Правила публічного оприлюднення інформації про порушення положень законодавства;
6) Завдання Уповноваженого з прав людини щодо надання інформації про порушення положень законодавства.
Основні Поняття
Правильний аналіз Закону вимагає обговорення кількох ключових понять, таких як:
1) Подальші заходи – це заходи, вжиті юридичною особою або державним органом для перевірки точності інформації, що міститься у повідомленні та заходи щодо протидії порушенням, про які повідомлено, серед іншого: шляхом розпочаття перевірки, роз’яснювального провадження, висунення обвинувачення;
2) Заходи у відповідь – дія чи бездіяльність у контексті, пов’язаному з роботою, яка спричинена інформуванням або публічним розголошенням і яка порушує або може порушити права викривача або завдає або може завдати невиправданої шкоди викривачу, включаючи, зокрема, необґрунтоване порушення провадження проти викривача.
Заходи у відповідь – це дії, які є результатом повідомлення викривача про порушення закону, і які є негативними для викривача та мають характер переслідування.
3) Інформація про порушення закону– це інформація, подана викривачем у контексті, пов’язаному з роботою щодо підозри в порушенні права, яке мало місце або може мати місце.
4) Зворотній зв’язок – це інформація, надана викривачу про заплановані або вжиті подальші заходи та причини вчинення таких дій.
5) Контекст, пов’язаний з роботою – минулі, теперішні або майбутні дії, пов’язані з роботою, під час якої отримано інформацію про порушення закону;
6) Особа, якої стосується повідомлення – фізична, юридична чи організаційна одиниця, визначена у повідомленні як така, що вчинила правопорушення;
7) Юридична особа – публічна особа (державні органи) та приватна особа (підприємці, компанії, роботодавець);
8) Публічне оприлюднення – інформування суспільства про порушення закону
9) Повідомлення – усне або письмове внутрішнє або зовнішнє повідомлення;
a) Внутрішнє повідомлення – усне або письмове повідомлення юридичній особі інформації про порушення закону;
б) Зовнішнє повідомлення – усне або письмове повідомлення Уповноваженому з прав людини або державному органу інформації про порушення закону.
„Порушення закону” у розумінні Закону про викривачів
Відповідно до статті 3 обговорюваного Закону, порушення права в її розумінні є протиправною дією чи бездіяльністю або яке має на меті обійти право, яке стосується:
1) корупції;
2) державних закупівель;
3) фінансових послуг, продуктів та ринків;
4) протидія відмиванню грошей та фінансуванню тероризму;
5) безпеки продукції та її відповідність вимогам;
6) транспортної безпеки;
7) охорони навколишнього середовища;
8) Радіологічного захисту і ядерної безпеки;
9) безпеки харчових продуктів і кормів;
10) здоров’я та добробуту тварин;
11) здоров’я населення;
12) захисту прав споживачів;
13) захист конфіденційності та персональних даних;
14) безпека мереж і систем ІКТ;
15) фінансові інтереси Державної скарбниці Республіки Польща, органу місцевого самоврядування та Європейського Союзу, внутрішнього ринку Європейського Союзу,
16) конституційних свобод та прав людини і громадянина –, що виникають у відносинах особи з органами державної влади і не стосуються згаданих вище сфер.
Важливо підкреслити, що юридична особа (наприклад, підприємство) може також за допомогою своєї внутрішньої процедури передбачити можливість повідомлення про поведінку та порушення щодо внутрішньо застосовних норм та етичних стандартів, які були встановлені на підставі загально застосовних правових положень.
Викривач
Згідно зі статтею 4 Закону про захист викривачів, викривач – це фізична особа, яка повідомляє або публічно розкриває інформацію про порушення закону, доступ до якої отримала у зв’язку з виконуваною роботою. В ролі викривачів можуть виступати:
1) працівник (також тимчасовий);
2) особа, яка виконує роботу на підставі, відмінній від трудових відносин, у тому числі за цивільно-правовим договором;
3) підприємець;
4) довірена особа (прокурент), акціонер або партнер, член органу юридичної особи або організаційного підрозділу без статусу юридичної особи;
5) особа, яка виконує роботу під наглядом та керівництвом виконавця, підвиконавця або постачальника;
6) стажист, волонтер, практикант;
7) офіцер поліції, Агенції внутрішньої безпеки та аналогічних державних служб, солдат.
Важливо, що Закон також поширюється на визначених фізичних осіб у разі повідомлення або публічного розголошення інформації про порушення закону, отриманої у зв’язку з виконуваною роботою, до встановлення трудових відносин або інших правовідносин, що є підставою для виконання роботи чи надання послуг або виконання функцій в юридичній особі або в інтересах цієї особи, або виконання службових обов’язків у юридичній особі або після їх припинення.
Винятки зі застосування закону
Відповідно до статті 5 Закону його положення не поширюються на інформацію, охопленої:
1) положеннями про захист секретної інформації;
2) таємниці, пов’язаної із виконанням медичних та юридичних професій, таємниці судового засідання;
3) – кримінального провадження у сфері таємниці підготовчого провадження (так звана таємниця слідства) та таємниці судового провадження, прозорість якого виключена.
Закон також не поширюється на:
1) порушення закону, що має місце в сфері закупівель у сферах оборони та державної безпеки;
2) порушення, що стосуються виконання спецслужбами статутних завдань; спрямовані на забезпечення національної безпеки.
Відколи інформатор підлягає захисту?
Викривач підлягає захисту з моменту надання інформації або публічного оприлюднення за умови, що він мав обґрунтовані підстави вважати, що інформація, яка є предметом надання або публічного оприлюднення, є правдивою на момент надання або публічного оприлюднення і що це інформація про порушення закону.
Правила прийому анонімних повідомлень
Юридична особа (наприклад, роботодавець), Уповноважений з прав людини і державний орган можуть, але не зобов’язані приймати анонімні заяви.
У випадку, якщо інформація про порушення закону була анонімно надана юридичній особі, Уповноваженому з прав людини або органу публічної влади або була публічно оприлюднена, а потім була розкрита особа викривача і він зазнав зворотніх дій у відповідь, він підлягає захисту, про який йдеться в Законі, за умови, що викривач інформуючи, мав обґрунтовані підстави вважати, що надавана інформація, або яка публічно оприлюднюється, є правдивою на момент подання заяви або публічного оприлюднення та що це інформація про порушення права.
Як правило, персональні дані викривача, що дозволяють встановити його особу, не підлягають розголошенню неуповноваженим особам, якщо це не зроблено за явною згодою інформатора. Це правило не застосовується у випадку, якщо розкриття інформації є необхідним зобов’язанням згідно із законом.
У випадку, якщо персональні дані, які не є важливими до розгляду заяви, не збираються і, у разі випадкового збору, негайно видаляються. Ці персональні дані видаляються протягом 14 днів з моменту встановлення, що вони не мають відношення до справи.
Важливо, що персональні дані, оброблювані у зв’язку з прийняттям повідомлення або вжиттям наступних заходів, і документи, пов’язані з цим повідомленням, зберігаються юридичною особою та державним органом протягом 3 років після закінчення календарного року, в якому було надано зовнішнє повідомлення до державного органу, уповноваженого вживати подальші заходи або подальші дії, або були завершені наступні заходи або після завершення проваджень, ініціованих цими заходами. Після цього періоду суб’єкт видаляє персональні дані та знищує документи, пов’язані з повідомленням.
Винятком є ситуація, коли питання, порушене у змісті повідомлення, є частиною матеріалів підготовчого провадження або судових чи судово-адміністративних справ.
Заборона вчинення дій у відповідь
Згідно зі статтею 11 Закону, проти викривача не може бути вжито заходів у відповідь, спроби або погрози вчинення таких дій.
Якщо робота була, виконується або має виконуватися на підставі трудових відносин, проти викривача не можуть бути вжиті заходи у відповідь. Дії у відповідь у розумінні відповідного Закону полягають, зокрема, у:
1) відмові у вступі у трудові відносини;
2) припинення або розірвання без попередження трудових відносин;
3) неукладення строкового трудового договору або безстрокового трудового договору після розірвання трудового договору на випробувальний термін, неукладення чергового строкового трудового договору або неукладення трудового договору на невизначений строк після розірвання строкового трудового договору – у випадку, якщо викривач обґрунтовано сподівався, що такий договір буде укладено з ним;
4) зменшення розміру винагороди за роботу;
5) призупинення просування по службі або ігнорування при просуванні;
6) ігнорування при присудженні пов’язаних з роботою виплат, крім винагороди або зменшення розміру таких виплат;
7) переведення на нижчу посаду;
8) відсторонення від виконання робочих або службових обов’язків;
9) передача іншому співробітнику існуючих обов’язків викривача;
10) несприятливу зміну місця виконання роботи або графіку робочого часу;
11) негативну оцінку результатів роботи або негативний відгук про роботу;
12) накладення або застосування дисциплінарного заходу, включаючи фінансове покарання, або заходу подібного характеру;
13) примус, залякування або виключення;
14) мобінг;
15) дискримінація;
16) несприятливе або несправедливе ставлення (відношення) ;
17) ухилення від участі або ігнорування під час відбору для участі в навчальних курсах з метою підвищення професійної кваліфікації;
18) необґрунтоване направлення на проходження медичного огляду, у тому числі психіатричні, якщо тільки окремі положення законодавства не передбачають можливості направлення співробітника на такі огляди.
19) заходи, спрямовані на ускладнення пошуку роботи в певному секторі чи галузі в майбутньому на основі неофіційної чи офіційної галузевої чи секторальної угоди;
20) спричинення фінансових збитків, у тому числі економічних збитків або втрати доходу;
21) заподіяння іншої нематеріальної шкоди, у тому числі порушення особистих прав, зокрема доброго імені викривача.
За дії у відповідь з приводу надання інформації та публічне оприлюднення вважаються також намагання здійснювати вищезазначену поведінку.
Слід підкреслити, що обов’язком роботодавця є доведення того, що вжиті дії не є помстою (тобто роботодавець повинен довести, що він не вживав заходів у відповідь).
Чи поширюється заборона на дії у відповідь на залучення неробочого персоналу?
Якщо робота або послуги були, є або повинні надаватися на підставі правовідносин, які відрізняються від трудових відносин, що становлять підставу для виконання роботи роботи або надання послуг, то відповідно до положень Закону про захист викривачів, також застосовуються обмеження, перераховані вище, за умови, що характер працевлаштування не виключає виконання таких дій.
Крім того, у випадку поводження непрацівника дії у відповідь не можуть полягати в:
1) розірванні договору, стороною якого є викривач, зокрема щодо продажу або постачання товарів чи надання послуг, відмова від такого договору або його розірвання без попередження;
2) накладення зобов’язання або відмова у наданні, обмеженні або скасуванні права, зокрема концесії, дозволу або пільги.
Право на отримання компенсації
Викривач, який став жертвою дій у відповідь, має право на отримання компенсації в розмірі, не нижчому від середньомісячної заробітної плати в національній економіці за попередній рік.
Процедура внутрішнього сповіщення
Роботодавець, який працевлаштовує щонайменше 50 осіб, зобов’язаний встановити внутрішню процедуру сповіщення про порушення положень законодавства та вжити подальших заходів, які називаються “Процедура внутрішнього сповіщення”.
Суб’єкт господарювання, в якому працює менше 50 осіб за винагороду, може, але не повинен встановити процедуру внутрішнього сповіщення.
Стаття 24. (4) передбачає, що процедура внутрішнього сповіщення повинна бути встановлена після проведення консультації з:
(1) профспілковою організацією підприємства або профспілковими організаціями підприємства, якщо в юридичній особі функціонує більше однієї профспілкової організації або
2) представниками осіб, які виконуюють роботу для юридичної особи, відібрані в порядку, прийнятому в цій юридичній особі, якщо там не функціонує профспілкова організація.
Ці консультації, загалом, повинні тривати не менше 5 днів і не більше 10 днів з дати подання юридичною особою проекту процедури сповіщень.
Процедура внутрішнього сповіщення набирає чинності через 7 днів з дня повідомлення про неї особам, які виконують роботи, в порядку, прийнятому в даній юридичній особі (підприємстві).
Особа, яка намагається отримати роботу на підставі трудових відносин або інших правовідносин, що становлять підставу для виконання роботи або надання послуг, юридична особа надає інформацію про внутрішню процедуру сповіщень з початком процесу працевлаштування або переговорів, що передують укладенню договору.
Зміст процедури внутрішніх сповіщень
Згідно зі змістом статті 25 Закону, процедура внутрішнього сповіщення повинна встановлювати, зокрема:
1) внутрішній організаційний підрозділ або особу в рамках організаційної структури юридичної особи, або зовнішній суб’єкт, уповноважений юридичною особою на отримання внутрішніх сповіщень;
2) засоби, за допомогою яких викривач здійснює внутрішні сповіщення разом з його адресою для листування або адресою електронної пошти;
3) неупереджений внутрішній організаційний підрозділ або особу в рамках організаційної структури юридичної особи, уповноваженої вживати наступні заходи, включаючи перевірку внутрішнього сповіщення та подальше спілкування з викривачем, включаючи запит на отримання додаткової інформації та надання зворотного зв’язку викривачу.
4) порядок поводження з інформацією про порушення положень законодавства, повідомленою анонімно;
5) зобов’язання підтвердити викривачу прийняття внутрішнього сповіщення протягом 7 днів з дня його отримання, якщо тільки викривач не надав контактну адресу, на яку необхідно переслати підтвердження.
6) зобов’язання з належною обачністю вжити наступних заходів внутрішнім організаційним підрозділом або особою, призначеною для реалізації цієї мети.
7) максимальний строк надання зворотного зв’язку викривачу, що не перевищує 3 місяці з дня підтвердження прийняття внутрішнього сповіщення;
8) зрозуміла та легкодоступна інформація про реалізацію внутрішнього сповіщення Уповноваженому з прав людини чи державним органам та –, у відповідних випадках, – установам, органам, або організаційним підрозділам Європейського Союзу.
Крім того, процедура внутрішнього сповіщення може (але не повинна) містити:
1) інформацію про додаткові види порушень, про які може повідомляти викривач, якщо юридична особа передбачила можливість повідомлення про такі порушення.
2) інформацію про фактори ризику, що відповідають бізнес-профілю юридичної особи, що сприяють можливості виникнення певних порушень законодавства, пов’язаних, зокрема, з порушенням нормативних зобов’язань або інших зобов’язань, встановлених законом, або з ризиком корупції.
3) вказівка на те, що інформація про порушення закону може в будь-якому випадку також надана Уповноваженому з прав людини або державного органу в обхід процедури внутрішнього сповіщення.
4) визначення системи стимулів для використання процедури внутрішнього сповіщення, коли порушення права може бути належним чином усунено в рамках організаційної структури юридичної особи, і викривач має підстави вважати, що немає ризику вчинення дій у відповідь.
Спосіб сповіщення
Сповістити можна як в усній, так і в письмовій формі. Також сповістити можна під час телефонної розмови або за допомогою електронних засобів зв’язку (включаючи електронну пошту).
Усні сповіщення, зроблені телефоном або за допомогою іншої подібної системи, можуть бути записані за згодою викривача. Крім того, може бути підготовлена детальна стенограма розмови. Якщо розмова не записується, зустріч потрібно задокументувати шляхом складення звіту про розмову, який відображає її точний перебіг та інформацію, що міститься в ньому.
Викривач може перевірити, змінити та затвердити стенографію або протокол цієї розмови, підписавши ці документи.
На вимогу викривача повідомлення може бути зроблено в усній формі шляхом проведення зустрічі, яка повинна бути організована протягом 14 днів з моменту подання викривачем заяви про проведення зустрічі.
Особиста зустріч зі згодою викривача документується у вигляді запису розмови або протоколу зустрічі, що відображає їх точний перебіг. Тут викривач також може перевірити, виправити та затвердити протокол, підписавши його.
Процедура внутрішнього сповіщення повинна передбачати всі засоби захисту від отримання доступу до інформації, на яку поширюється сповіщення, неавторизованими особами, і забезпечення захисту конфіденційності особи викривача, особи, якої стосується сповіщення, та, можливо, інших осіб, зазначених у сповіщенні.
Хто може прийняти сповіщення?
Лише особи, які мають письмовий дозвіл юридичної особи, можуть отримувати та перевіряти внутрішні сповіщення, вживати подальші заходи, а також обробляти дані викривачів.
Уповноважені особи зобов’язані зберігати в таємниці отриману інформацію та персональні дані.
Юридична особа також може уповноважити зовнішній суб’єкт на отримання сповіщень. У такій ситуації необхідно укласти договір про доручення: прийняття внутрішніх сповіщень, підтвердження прийняття сповіщення, надання зворотного зв’язку та надання інформації про процедуру внутрішніх сповіщень з використанням технічних та організаційних рішень, які узгоджуються з нормативними актами, включеними до Закону.
Суб’єкти, в яких працевлаштовано від 50 до 249 осіб за винагороду, можуть встановлювати спільні процедури прийняття таких внутрішніх сповіщень та проведення роз’яснювальних проваджень.
Важливо підкреслити, що укладення договору не звільняє компанію від відповідальності за дотримання зобов’язань, зазначених у Законі щодо процедури внутрішнього сповіщення, зокрема щодо положень щодо збереження конфіденційності, надання зворотного зв’язку та вжиття подальших заходів.
Реєстр сповіщень
Юридична особа (наприклад, роботодавець) зобов’язана вести реєстр внутрішніх сповіщень і є адміністратором персональних даних, зібраних у реєстрі внутрішніх сповіщень.
Суб’єкт господарювання може уповноважити інший суб’єкт господарювання вести такий реєстр. У такому випадку застосовуються положення про укладення договорів із зовнішніми суб’єктами.
Запис до реєстру здійснюється в момент здійснення внутрішнього сповіщення:
Реєстр повинен включати:
1) номер сповіщення;
2) предмет порушення закону;
3) персональні дані викривача та особи, якої стосується сповіщення, необхідні для ідентифікації цих осіб;
4) контактна адреса викривача;
5) дата виконання сповіщення;
6) інформація про вжиті подальші заходи;
7) дату завершення справи.
Персональні дані та інша інформація у реєстрі внутрішніх сповіщень зберігаються протягом 3 років після закінчення календарного року, в якому були виконані подальші заходи, або після закінчення проваджень, розпочатих внаслідок вжиття вище згаданих заходів.
Що таке зовнішнє сповіщення?
Зовнішнє сповіщення адресовано безпосередньо Уповноваженому з прав людини або державному органу. Викривач може виконати зовнішнє сповіщення без попереднього виконання внутрішнього сповіщення.
У випадку цього виду сповіщення Уповноважений з прав людини або державний орган є окремими адміністраторами персональних даних, наданих в рамках зовнішнього сповіщення, яке було прийнято цими органами.
Як можна виконати зовнішнє сповіщення?
Зовнішнє сповіщення може бути зроблено в усній або письмовій формі.
Зовнішнє сповіщення в документальній формі може бути зроблене:
1) у паперовій формі – на кореспонденційну адресу, вказану Уповноваженим з прав людини або державним органом, який отримує сповіщення;
2) в електронній формі – на адресу електронної пошти або адресу електронної поштової скриньки, або електронну адресу доставки.
Уповноважений з прав людини або орган публічної влади, який прийняв зовнішнє сповіщення, надсилає викривачу невідкладно, але не пізніше ніж протягом 7 днів з дня прийняття сповіщення, підтвердження його прийняття. На вимогу викривача орган публічної влади, уповноважений розглянути сповіщення, не пізніше одного місяця з дня його отримання видає довідку, яка підтверджує, що викривач захищений.
При виконанні сповіщення викривач зобов’язаний вказати свою адресу. У випадку невиконання цієї вимоги і відсутності можливості його визначення, орган не розглядатиме сповіщення.
Кримінальна відповідальність
З метою захисту викривача законодавець впроваджує кримінальну відповідальність у кількох ситуаціях. Притягненню до кримінальної відповідальності підлягає:
1) унеможливлення або перешкоджання виконанню сповіщення (штраф, обмеження волі або позбавлення волі на строк до 1 року);
2) вжиття заходів у відповідь щодо викривача, особи, яка допомагає у звітуванні, або особи, пов’язаної з викривачем (обмеження волі або позбавлення волі на строк до 2 років, але, якщо злочинець діє наполегливо, карається позбавленням волі на строк до 3 років).
3) розкриття інформації про особу викривача, особи, яка допомагає у сповіщенні , або особи, пов’язаної з викривачем (штраф, покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на строк до 1 року);
Важливо: Подання неправдивої інформації також карається штрафом, обмеженням волі або позбавленням волі на строк до 2 років.
Невстановлення внутрішньої процедури сповіщень також карається штрафом, якщо суб’єкт зобов’язаний за законом встановити таку процедуру.
