ALICJA BIEŃ & ALICJA TARKOWSKA АДВОКАТСЬКІ КАНЦЕЛЯРІЇ ТА ПАРТНЕРСЬКІ КАНЦЕЛЯРІЇ
Павілонська 47
91-487 Лодзь, Польща
тел. +48 42 630 40 10
факс +48 42 630 97 00
kancelaria@alicjabien.pl
автор
НАВІГАЦІЯ
Визначення споживчого права
Враховуючи приклад права ЄС, польський законодавець також захищає споживачів від недобросовісного поводження підприємців на ринку.
Споживач – фізична особа, яка здійснює юридичну операцію з підприємцем, яка безпосередньо не пов’язана з його господарською або професійною діяльністю. Найчастіше мова йде про укладення споживачем договору з підприємцем. Метою укладення договору не є професійний, а приватний інтерес „споживач”.
У деяких ситуаціях фізична особа-підприємець також підлягає захисту споживача. Це стосується, наприклад, випадків, коли ця особа укладає договори на придбання товарів, які безпосередньо не пов’язані з її професійною діяльністю та відповідальністю за дефекти цих товарів, або коли в договорах, укладених з такою особою, застосовуються нерівноправні положення (несанкціоновані договірні положення).
Захист споживачів реалізується шляхом:
- надання конкретних прав споживачеві,
- запровадження інституцій, які б гарантували реалізацію цих прав.
Права, надані споживачеві
Вони надаються законами, що регулюють загальні повноваження та ті, що стосуються окремих ринків – секторів.
Секторальний захист
Ситуація споживача, наприклад, регулюється особливим чином, гарантуючи захист на наступних ринках:
- у фінансовому секторі –, наприклад, було запроваджено положення щодо споживчого кредиту, щоб забезпечити споживачеві на такому складному ринку максимальний захист, дозволяючи споживачеві прийняти фінансово правильне рішення; положення передусім гарантують, що споживач приймає правильне рішення на підставі повної, порівнянної інформації, представленої в чіткий і зрозумілий спосіб,
- енергетика – детальний захист споживача, який іменується споживачем теплової енергії у домогосподарстві, який надає Закон про енергетику
- телекомунікації – спеціальні права, надані абоненту, який є споживачем, відповідно до положень Закону про електронні комунікації
- водопостачання та водовідведення – захист домогосподарств,
- туристичні послуги.
Регулятори сектору
Положення, що впроваджують детальний захист, про які йдеться у наведеному вище фрагменті, є відповідальністю установ, створених для окремих секторів, які перевіряють, чи дотримуються підприємці правил щодо захисту, наданих споживачеві. Це, відповідно, Фінансовий омбудсмен, Управління регулювання енергетики, Управління електронних комунікацій, Державне водне господарство ” Польcькі води”.
Це регулятори, які, в принципі, мають відповідні повноваження приймати рішення стосовно підприємців, які порушують закон про захист прав споживачів і забезпечуюють дотримання цього закону шляхом, наприклад, накладення грошових штрафів (наприклад, Управління електронних комунікацій – https://uke.gov.pl/, Управління регулювання енергетики – https://www.ure.gov.pl/).
Захист, що надається незалежно від сектора
До цієї групи прав належать ті, які надаються за кожним договором, укладеним зі споживачем, незалежно від сектора, якого стосується договір. Захист забезпечується вже відомим Управлінням з питань конкуренції та захисту прав споживачів (https://uokik.gov.pl/), а також Омбудсменами споживачів.
Приклади прав захисту, якими може скористатися споживач, розглянуті нижче.
Інформаційний обов'язок
Мається на увазі отримання споживачем інформації, яка дозволить йому прийняти раціональне рішення про укладення договору до моменту його укладення. Індивідуальні галузеві нормативні акти гарантують, що споживач отримує інформацію, яка відповідає даному сектору, але існують також загальні положення, які гарантують отримання інформації при кожному договорі, який укладає споживач.
Наприклад, Закон про права споживачів зобов’язує підприємця інформувати споживача не пізніше, ніж коли споживач висловить своє бажання укласти договір, якщо тільки ця інформація не випливає з обставин, у чіткий і зрозумілий спосіб про:
1) основні характеристики послуги з урахуванням предмета послуги та способу спілкування зі споживачем.
2) свої ідентифікаційні дані, зокрема про фірму, орган, який зареєстрував господарську діяльність, та номер, за яким вона була зареєстрована, адресу, за якою він управляє підприємством, та номер телефону підприємства.
3) загальну ціну або винагороду за послугу, включаючи податки, і якщо характер предмета послуги не дозволяє, розумно оцінюючи, на попередній розрахунок їх розміру – спосіб, у який вони будуть розраховані, а також витрати на доставку, поштові послуги та будь-які інші витрати, а у випадку, якщо не можна визначити розміру цих оплат – обов’язок їх сплати; у разі укладення безстрокового договору або договору, що передбачає підписку, підприємець зобов’язаний проінформувати про загальну ціну або винагороду, що покриває всі платежі за розрахунковий період, а також всі витрати, які споживач зобов’язаний нести.
4) спосіб і час виконання послуги підприємцем і процедуру для розгляду скарг, використовувану підприємцем;
5) відповідальність підприємства, передбачену законом, за відповідність послуги положенням договору.
6) інформація про післяпродажне обслуговування та гарантії;
7) строк дії договору або – у випадку укладення договору на невизначений строк або договор підлягатиме автоматичному продовженню – спосіб та умови розірвання договору;
8) функціональні можливості товарів з цифровими елементами, цифровий контент або цифрові послуги та застосовні технічні засоби їх захисту.
Підкреслимо, що інформація має бути подана чітко та зрозуміло, має бути повною та не може вводити в оману.
Зобов’язання надавати вказану вище інформацію не поширюється на дрібні договори, пов’язані з повсякденним життям, що виконуються відразу після їх укладення. У цьому випадку захист не потрібен, договір виконується негайно, а його вартість настільки низька, що виконання підприємцем зазначених вище інформаційних обов’язків, безумовно, негативно вплине на ціну. Тим часом збільшення обсягу захисту було б незначним.
Крім того, щонайпізніше в моменті висловлення споживачем свого бажання укласти договір, підприємець зобов’язаний отримати чітку згоду споживача на здійсненння будь-якої додаткової оплати понад узгоджену винагороду за основними договірними зобов’язаннями підприємця. Якщо підприємець не отримав прямої згоди споживача, але припускає її існування, за допомогою використання стандартних варіантів, які споживач повинен відхилити з метою уникнення додаткової оплати, споживач має право на відшкодування внесеної додаткової оплати. Найпоширенішим проявом цього захисту є необхідність натиснути кнопку з метою надання згоди на додаткову оплату при покупках через Інтернет . На тлі цього права, яким може скористатися споживач, чітко видно мету споживчого права –, незважаючи на те, що ми припускаємо, що споживач достатньо раціональний і уважний, а також достатньо освічений, підприємці часто використовують хитрощі, які можуть призвести до прийняття споживачем несприятливих рішень. Закон спрямований на захист споживача від виникнення таких ситуацій, який , безсумнівно, є слабшою стороною договору.
Договори, укладені поза офісом підприємства і в дистанційному режимі
Законодавець надає споживачеві право відмовитися від договору без пояснення причини і вимагає від підприємця повідомити споживача про наявність цього права. Це право поширюється на договори, укладені поза офісом підприємця (наприклад, вдома у споживача, на показі, організованому під час екскурсії), і договори, укладені в дистанційному режимі (наприклад, по телефону, онлайн)
Згідно з правом від договору можна відмовитися протягом (як правило) 14 днів з дня його укладення (у випадку договорів, укладених поза офісом підприємства) або отримання товару (у випадку дистанційних договорів), без пояснення причини. У випадку відмови від договору сторони повертають один одному те, що вони надали, а споживач несе лише витрати на повернення речей.
Законодавець вирішив надати захист, запровадивши право відмови від договору без пояснення причини, адже договір укладається на особливих умовах. У першому випадку споживач найчастіше збивається з пантелику підприємцем, не збирався укладати договір і може прийняти нераціональне рішення з його/її точки зору. У другому випадку, оскільки він не міг побачити/оглянути товари, які він придбав до прийняття рішення про їх придбання.
Заборонені договірні положення
Законами передбачено, що зразок договору, встановлений однією зі сторін, зокрема загальні умови договорів, зразок договору, регламент, носить обов’язковий характер для іншої сторони, якщо (в принципі) він був вручений їй до моменту укладення договору.
Якщо використання шаблону є звичайною практикою у відносинах даного типу, він також є обов’язковим, коли інша сторона може легко дізнатися про його зміст. Однак це не стосується договорів, укладених за участю споживачів (за винятком договорів, які зазвичай укладаються в незначних, актуальних питаннях пов’язаних з повсякденним життям).
В таких договірних положеннях містяться положення, які не узгоджуються зі споживачем, вони заздалегідь визначені, договір має обовязковий характер, тобто зміст його визначає підприємець, договір не підлягає обговоренню. У випадку цього типу договорів виникає спокуса сформувати їх у повністю однобічний спосіб, вигідний для підприємця – автора договору.
Тому законодавець вводить захист споживачів шляхом регулювання так званих заборонених договірних положень.
Положення передбачають, що положення договору, укладеного зі споживачем, які не узгоджені в індивідуальному порядку, не зобов’язують його, якщо вони формують його права та обов’язки у спосіб, що суперечить належній практиці, грубо порушуючи його інтереси (недопустимі договірні положення).
Таким чином, недопустимі договірні положення це ті, які:
- є в договорі, укладеному підприємцем зі споживачем
- не були узгоджені в індивідуальному порядку,
- формують його права та обов’язки у спосіб, що суперечить належній практиці, грубо порушуючи його інтереси.
Ці умови повинні виконуватися разом.
Положення не застосовуються до положень, що визначають основні вигоди сторін, включаючи ціну або винагороду, якщо вони були сформульовані однозначно.
Якщо положення договору є недопустимими договірними положеннями і, отже, не носять обов’язкового характеру для споживача, сторони зобов’язані положеннями договору у решті обсягу.
Передбачається, що положеннями договору, які не були узгоджені індивідуально, є ті положення, на зміст яких споживач не мав реального впливу. Обовязок надати докази того, що положення було погоджено індивідуально, покладається на особу, яка на нього посилається, тобто як правило, факт проведення індивідуальних переговорів доводить підприємець.
Кожне положення стандартного договору оцінюється з метою класифікації його як недопустиме договірне положення. Оцінка відповідності положення договору належній практиці проводиться на момент укладення договору з урахуванням його змісту, обставин його укладення та з урахуванням договорів, пов’язаних з договором, що охоплює положення, які підлягають оцінці.\
Законодавець впроваджує зразковий каталог таких заборонених договірних положень.
Це так звані положення, які зазвичай вважаються недозволеними – у разі сумнівів вважається, що забороненими договірними положеннями є ті, які :
1) виключають або обмежують відповідальність перед споживачем за шкоду, заподіяну особі;
2)виключають або суттєво обмежують відповідальність перед споживачем за невиконання або неналежне виконання зобов’язання;
3)виключають або суттєво обмежують зарахування боргу споживача з боргом іншої сторони;
4) передбачають положення, з якими споживач не зміг ознайомитися до укладення договору.
5) дозволяють контрагенту споживача передавати права та передавати зобов’язання за договором без згоди споживача.
6) узалежнюють укладення договору від обіцянки споживача укладати подальші договори подібного роду в майбутньому.
7) узалежнюють укладення, зміст або виконання договору від укладення іншого договору, який не має прямого зв’язку з договором, що містить оцінювані положення;
8) обумовлююють надання послуги обставинами, які залежать лише від волі контрагента споживача;
9) надають контрагенту споживача повноваження інтерпретувати договір, який носить обов’язковий характер;
10) надають контрагенту споживача право в односторонньому порядку вносити зміни до договору без поважної причини, зазначеної в цьому договорі;
11) надають лише контрагенту споживача повноваження визнавати відповідність послуги положенням договору;
12) виключають зобов’язання повернути споживачеві оплату за послугу, яка не була виконана повністю або частково, якщо споживач відмовляється від укладення договору або його виконання;
13) передбачають втрату права вимагати повернення споживчої послуги, наданої раніше, ніж послуга у контрагента у випадку, коли сторони припиняють, розривають або відмовляються від договору.
14) позбавляють лише споживача повноважень розірвати, відмовитися від договору;
15) зберігають за контрагентом споживача право розірвати договір, укладений на невизначений строк, без зазначення важливих причин та відповідного строку повідомлення.
16) накладають виключно на споживача обов’язок заплатити конкретну суму у випадку відмови від укладення або виконання договору.
17) накладають на споживача, який не виконав зобов’язання або відмовився від договору, обов’язок сплатити надмірно високий штраф або компенсацію;
18) передбачають, що договір, укладений на визначений період, підлягає продовженню у випадку, якщо споживач, для якого було встановлено надзвичайно короткий термін, не зробить протилежну заяву;
19) надає лише контрагенту споживача одностороннє право змінювати без поважних причин основні характеристики послуги;
20) передбачають право контрагента споживача визначати або підвищувати ціну або винагороду після укладення договору без надання споживачеві права відмовитися з договору.
21) узалежнюють відповідальність контрагента споживача від виконання зобов’язань особами, через яких контрагент споживача укладає договір або за допомогою яких він здійснює своє зобов’язання, або узалежнює таку відповідальність від виконання споживачем надмірно обтяжливих формальностей.
22) передбачають обов’язок споживача виконати зобов’язання незважаючи на невиконання або неналежне виконання зобов’язання його контрагентом;
23) виключають юрисдикцію польських судів або передають справу на вирішення польського чи іноземного арбітражного суду чи іншого органу, а також нав’язують розгляд справи судом, який відповідно до Закону не має місцевої юрисдикції (підсудності).
Законодавець вводить загальну заборону на використання заборонених положень типових договорів. У положенні говориться, що використання заборонених договірних положень у типових договорах, укладених зі споживачами, заборонено.
Випадками їх використання в договорах займається Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів. В рамках адміністративного судочинства Управління перевіряє конкретний шаблон договору та положення, що міститься в ньому, і оцінює, чи є це забороненим договірним положенням, тобто чи відповідає воно умовам такого положення чи ні.
Така оцінка закінчується прийняттям рішення.
Голова Управління виносить рішення про визнання положення типового договору забороненим і забороняє його використання, якщо виявить порушення заборони. У рішенні Голова Управління цитує зміст положення типового договору , визнаного забороненим.
У рішенні Голова Управління може встановити заходи для усунення тривалих наслідків пов’язаних з порушенням заборони, зокрема зобов’язуючи підприємця:
1) інформувати споживачів, які є сторонами договорів, укладених на підставі зразку, про те, що положення цього зразку заборонені – у спосіб, зазначений у рішенні;
2) подання одноразової або багаторазової заяви з вмістом та у формі, визначеній у рішенні.
3) У рішенні Голова Управління може наказати оприлюднення рішення в повному обсязі або частково, із зазначенням того, чи носить рішення обо’вязковий характер у зазначеній у ньому формі, за рахунок підприємця.
Заходи, вжиті Головою, мають бути пропорційними тяжкості та типу порушення та необхідними для усунення його наслідків.
Важливо підкреслити, що остаточне рішення про визнання положення типового договору забороненим має вплив на підприємця, щодо якого встановлено застосування забороненого договірного положення, та на всіх споживачів, які уклали з ним договір на підставі шаблону, зазначеного в рішенні.
Голова Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів веде реєстр заборонених договірних положень. Будь-який підприємець, що створює шаблон договору для споживача, повинен ознайомитися з ним і уникати використання таких заборонених положень. Реєстр є на сайті: https://rejestr.uokik.gov.pl/.
Практики, що порушують колективні інтереси споживачів
Крім того, положення, які застосовує Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів забороняють використання так званих практик, що порушують колективні інтереси споживачів.
Під практикою, що порушує колективні інтереси споживачів, розуміється поводження підприємця, що суперечить закону або належній практиці, зокрема:
1) порушення обов’язку надавати споживачам достовірну, правдиву та повну інформацію;
2) недобросовісна ринкова практика або акти недобросовісної конкуренції;
3) пропонування споживачам придбання фінансових послуг, які не відповідають потребам тих споживачів, які були встановлені з урахуванням доступної підприємцю інформації щодо характеристик цих споживачів, або пропонування придбання цих послуг у спосіб, який не відповідає їх характеру.
Слід підкреслити, що каталог практик є зразковим, і додатково, йдеться про поводження підприємця, яке не суперечить індивідуальним інтересам споживача, а наражає потенційну групу споживачів – клієнтів підприємця на дану практику, тобто, – сума індивідуальних інтересів споживачів не є колективним інтересем споживачів. Таким чином, порушення колективних інтересів споживачів означає, що будь-який споживач, який потенційно може укласти конкретний договір з даним підприємцем, постраждає від використання такої практики, наприклад, кожен споживач продавця, який здійснює продажі через інтернет не буде поінформований ним в чесний та прозорий спосіб про ціну товару чи додаткові платежі, або про право відмовитися від договору без пояснення причини.
Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів оцінює, чи є поводження даного підприємця практикою, що порушує колективні інтереси споживачів в рамках адміністративного судочинства.
Голова Управління виносить рішення щодо визнання практики такою, що порушує колективні інтереси споживачів і забороняє її застосування, якщо виявить порушення заборони на використання практик, що порушує колективні інтереси споживачів.
У рішенні Голова Управління може визначити заходи щодо усунення тривалих наслідків порушення колективних інтересів споживачів з метою забезпечення виконання наказу, зокрема зобов’язати підприємця подати одноразову або багаторазову заяву з вмістом та у формі, визначеній у рішенні.
У рішенні Голова Управління може наказати оприлюднити рішення в повному обсязі або частково із зазначенням того, чи є рішення остаточним у зазначеній у ньому формі, за рахунок підприємця.
Заходи, вжиті Головою Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів, мають бути пропорційними тяжкості та типу порушення та необхідними для усунення його наслідків.
Уповноважений з прав споживачів
З наведеної вище інформації випливає, що однією з установ, що захищають інтереси споживачів, є Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів, а потім Уповноважений з прав споживачів.
Завдання органів місцевого самоврядування у сфері захисту прав споживачів виконує повятовий (міський) уповноважений з прав споживачів.(далі – уповноважений з прав споживачів).
Завдання уповноваженого з прав споживачів:
1) забезпечити безкоштовні консультації споживачам та правову інформацію щодо захисту інтересів споживачів;
2) подавати заяви щодо встановлення та внесення змін до місцевих законів щодо захисту інтересів споживачів;
3) звернення до підприємців у справах пов’язаних з захистом прав та інтересів споживачів;
4) співпраця з Головою Управління, органами Торгової інспекції та організаціями споживачів з питань захисту прав споживачів.
Таким чином, Уповноважений з прав споживачів забезпечує споживачам безкоштовні юридичні консультації у сфері споживчого права та може звертатися до підприємців від імені споживачів.
Уповноважений з прав споживачів також може подавати позови на користь споживачів і, за їх згодою, приєднуватися до поточних проваджень у справах, пов’язаних із захистом інтересів споживачів.
Будь ласка, пам’ятайте, що підприємець, до якого звернувся Уповноважений з прав споживачів , зобов’язаний надати йому пояснення та інформацію, які є предметом звернення, та відповісти на зауваження та думки уповноважного з прав споживачів.
Ненадання відповіді у визначений Уповноваженим строк є правопорушенням, яке карається штрафом. У положенні зазначається, що: – хто порушує обов’язок надати Уповноваженому з прав споживачів пояснення та інформацію, які є предметом його звернення, або зобов’язання відповісти на зауваження та думки уповноваженого підлягає штрафу в розмірі не менше 2, 000 злотих.
Тому не можна не відповісти Уповноваженому, оскільки це наражає підприємця на порушення провадження у справах про дрібні правопорушення. Відповідь має бути надана у строк, визначений Уповноваженим з прав споживачів.
